У системі засобів масової інформації СРСР телебачення пройшло величезний шлях від технічного «атракціону» до культурно-просвітницького інструменту, сам факт існування якого викликав захоплення публіки, до потужного інструменту державної агітації і пропаганди, ключового засоби комунікації, найважливішого каналу освіти. Теоретики і практики телебачення накопичили значний досвід, що дозволяє підсумовувати достоїнства і недоліки радянського ТБ, осмислити його роль в контексті всієї радянської культури.
Після розпаду Радянського Союзу українське телебачення, в тому числі державне, вступило на шлях комерціалізації, що кардинальним чином змінило його характер і напрям його розвитку. Десятиліттями підкорялося різного роду «надзавдання» (чи то пропаганда нового курсу партії, чи виховання освіченого, вдумливого глядача), воно опинилося в ситуації мовлення заради самого мовлення – коли єдиною метою виходу програм в ефір стало отримання прибутку. Помінявся жанровий і тематичний склад телепередач, змінилися принципи програмування і внутрішньопрограмної побудови. Новим був і образ людини в кадрі. Після 1991 року телебачення в Україні все розпочалося знову. У цей час активізувалося цифрове телебачення, проте доступність його рядовому глядачеві могла тільки наснитися. Забутими або незатребуваними виявилися багаті традиції радянської епохи. Глядачі змогли спостерігати смерть тих жанрів, які довгий час складали основу вітчизняного мовлення: зокрема, майже припинилося виробництво телеспектаклів. Ближче до 2000-х років у великих містах розгорнулася діяльність компанії Віасат, що відкрила свої представництва: виасат Харьков та viasat Донецк.
Інші жанри змінилися до невпізнання: так, документальним фільмом на телебаченні в 90-і роки нерідко називали розгорнутий спеціальний репортаж, створений за канонами новинних програм. Таким чином, телебачення відмовилося від «обтяжливого» вантажу минулого, а його дослідники довгий час були позбавлені можливості зв’язати воєдино історію радянського і українського так, як це були дві різні історії. Теорію першого розробляли кращі радянські критики, мистецтвознавці. Глибоко вивчалися зв’язки телебачення з кіно, театром і літературою. Моральна відповідальність працівника ТБ перед глядачем була попереду усього. Другим напрямом розвитком вітчизняного телебачення був за зразком західного комерційного телебачення ( як приклад – viasat Донецк і виасат Харьков). Нинішні критики змушені описувати в зовсім інших категоріях. Терміни мистецтвознавства тут недоречні, тому що телебачення більше не орієнтується на зв’язок з мистецтвом. Сьогодні цифрове телебачення тісно вжилося у національному ринку телевізійних послуг.